56-річний буковинець пішов за своїм сином на війну

В Україні розпочалася демобілізація військовослужбовців, призваних під час четвертої хвилі, пише Depo.Одеса з посиланням на "Хотинські вісті".

Додому повернуться понад 40 тисяч патріотів, котрі зі зброєю в руках відстоювали на сході цілісність країни. Серед них чимало і жителів Хотинщини.

Після року служби до рідної домівки приїхав наш земляк, п’ятдесятишестирічний доброволець 46-ого окремого батальйону спеціального призначення "Донбас Україна" з позивним "Бранко" Василь Іванович Завалій.

"У січні 2015 року прийшов до військкомату і попросився добровольцем до війська. Після повернення сина зі сходу, а його мобілізували ще під час першої хвилі, я не зміг більше відсиджуватися вдома. Адже поки одні молоді хлопці гинуть в зоні АТО, відстоюючи цілісність країни, решта ховаються. Не міг я дивитися синові в очі. Душа боліла, що не був там разом з ним. Тому і просився на фронт. Комісар не витримав мого натиску і вимушений був направити до навчального центру", – пригадує Василь Завалій.

У Деснянському навчальному центрі чоловік пройшов перенавчання й отримав нову військову спеціальність – кулеметник.

"Моя військова спеціальність "радіоелектронна розвідка", отримана під час строкової наприкінці 80-их, виявилася непотрібною. Та й напевне такого устаткування, на якому нас вчили, давно немає на озброєнні армії (посміхається). Хоча доля ще та жартівниця... На передовій мені довелося воювати із стареньким "максимом". Апарат виявився роботягою – ні разу за сім з половиною місяців мого перебування на сході не підвів", - продовжує Василь.

Географія військових звитяг у Василя Івановича пристойна: був він і на лінії зіткнення під Артемівськом, Сєверодонецьком, Лисичанськом, Кримським, Троїцьким.

"Де б не стояв наш підрозділ, ніде ми не давали ворогу продиху. Від наших хлопців навіть еліта так званої ЛНР батальйон "Призрак" через неповний місяць протистояння втік, підібгавши хвоста, як собака. Ми дотримувалися всіх умов перемир’я. Однак, якщо сепари намагалися щось утнути, одразу давали їм на горіхи. І так щедро, що вони інколи декілька тижнів носа не висовували в нашій зоні відповідальності", – не приховуючи гордість, розповідає Василь.

" Війна війною, а про пересічних людей теж необхідно дбати. У багатьох із простих донеччан чи луганчан їсти не було чого. Ділилися із ними чим могли. Мої побратими в один голос говорили, що якби отримали наказ звільнити Донеччину і Луганщину, то ми давно це зробили б... Однак такого наказу йти вперед ніхто не віддавав. Так зване перемир‘я... І це дуже гнітило нас на передовій", - додав дороволець.

Нині ж підрозділ Василя Івановича перебуває на Рівненщині на ротації, а нашого земляка, як і чимало його побратимів, демобілізовано та переведено до оперативного резерву.